Мама здала їх в інтернат відразу після Нового року. Дівчата плакали, вони були домашніми дітьми

Матір двох дівчаток завжди намагалася влаштувати своє особисте життя, тому сестри проживали разом з бабусею. Але нещодавно бабусі не стало й матір вирішила відправити доньок в інтернат. Вона не була якоюсь гультяйкою, не випивала, однак не хотіла ставити на собі хрест: чоловік покинув заради нового кохання, а вона що гірша?

Мати переступила з дівчатками поріг інтернату й почала знімати з дітей верхній одяг:“Припиніть плакати, я ні в чому не винна. От побачите, що все буде добре, тут багато дітей, разом гратися будете, ще потім дякую мені скажете.” В трьохрічної Міли розпочалася істерика, дівчинка просто не могла заспокоїтися, не розуміла, чому матір привезла до чужих людей і покидає тут. Тоді Тіні було лише сім років, але в неї все одно було дуже погане передчуття, сльози самі накочувалися. Матір тоді розізлилася й гаркнула: “Не ганьбіть мене, я ж від вас не відмовляюся, знайду роботу і заберу. От після Великодня приїду!”. Правда, мамині слова вселили надію в їхні маленькі серця, вона пообіцяла, що повернеться і забере дівчат – лише ці сподівання гріли душу.

В сиротинці сестрам було дуже важко, добре, що хоча б вихователям вони сподобалися, адже були завжди чемні й прихильні один до одного. Тіна – дуже красива дівчинка з глибокими темними очима, а Міла – ще така крихітна, схожа на біленький добродушний колобочок. Скільки вже разів дівчинка запитувала у старшої сестри, коли нарешті буде Великдень, щоб матір їх забрала додому.

Якби ж Тіна знала, коли це має трапитися,  сама чекала свято Пасхи, тому вирішила спитати у виховательки Ірини Миколаївни. Жінка буле дуже здивована, оскільки знала, що діти можуть чекати такі свята, як Новий Рік, св. Миколая,  а тут – Великдень! В жінки душа краялася, оскільки вона бачила, як важко дівчаткам. Наступного дня подарувала Тіні календарик з відміткою Великодня. З цього дня Тіна почала креслити числа на календарі, щоб розуміти, наскільки близький приїзд матері. 

Зранку в Світле Христове Воскресіння Міла прибігла до Тіни, затиснувши в рученята червоне яєчко: “Ула! Ула! Сьогодні мама плиїде, я така лада, така лада. А ти, Тінко, лада?”

Дівчинка з нетерпінням чекала на приїзд матері, дівчатка цілий день заглядали у вікно з трепетним очікуванням. Однак до вечора вже стало зрозуміло, що матір і не збиралася забирати дівчаток – вона просто їх обманула.

Вихователі почали заспокоювати дітей, казали, що, можливо, погана дорога, й жінка так і не змогла доїхати. 

Одного ранку Тіна не знайшла Мілу, вихователі пояснили, що молодшу сестричку забрала матір, а на саму Тіну вона написала відмову. На щастя, через два роки дівчинку забрала тітка – сестра батька. Тітка Валя сама ж не мала власних дітей, а до Тіночки вона прив’язалася всім серцем. Дівчинка потихеньку почала повертатися до звичного життя, а про матір і сестру не згадувала, вважала їх зрадницями.

Лист від Міли Тіна отримала лише тоді, коли вже й сама одружилася і народила двох синів:

“Здрастуй, моя люба сестричко! Ти, напевно, мене зовсім не пам’ятаєш? Я тільки косички твої пам’ятаю і тапочки в клітинку. Так сумую за тобою, хочу зустрітися, можна до тебе приїхати?”.

Тіні здавалося, що сестра напрошується в гості,  а до себе не кличе, однак не могла відмовити.

Приїхала Міла – на ній старенька блакитна курточка, сама шкутильгала й махала Тіні рукою на автостанції. Поїхали дівчата додому, молодша сестра стала  розповідати, як склалося у неї життя. Як виявилося, матір одружилася з іншим чоловіком й народила від нього ще троє діток. Міла зараз в усьому їй допомагає, практично все господарство на ній тримається. Шкода Тіні стало сестри, глянула на її речі – ніби все чистенько, але такі вже запрані, старі, давно вже не бачила молодих дівчаток в такому лахмітті. 

Положила Мілу спати, а сама під ранок з чоловіком поїхала в сусіднє село до матері. 

Двері відчинила матір і Тіну не впізнала. А та її відразу, хоч мама і постаріла, але була все ще красивою і доглянутою жінкою. Дівчина сказала: “Доброго ранку, мамо! Ось і зустрілися…”. Мама невдоволено привіталася, немов Тіна не донька рідна, яку не бачила стільки років, а набридлива сусідка. Її лише одне цікавило “А Мілка де? У хліві чи що? Стільки в хаті роботи, що це вона собі дозволяє, діти не нагодовані…”. Тіна намагалася говорити якомога спокійніше: “Міла в мене залишається, на роботу піде, ще лікуванням займемося, вона ж така гарна, а ти навіть не постаралася виправити їй ніжку.”

Материнське обличчя просто згоряло від гніву, а старша донька переступила поріг хати, забрала речі Міли й пішла в автомобіль. Думки не покидали її: чому в житті так? Хіба це важко – щоб чоловіки не пили і не гуляли, щоб жінки дітей заради “штанів” не покидали по бабусях і сиротинцях, щоб сестри спілкувалися й не втрачали зв’язок.

Просто людьми бути, га?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: