Додому Стефанія не приїхала, свій день народження святкувала в Італії

Стефа на власному досвіді розуміла, що гроші, зароблені за кордоном, даються не легким способом. Однак вона все одно ділилася усім зі своїми дітьми – кожних трьох місяців надсилала зароблену суму в Україну. І от згодом зрозуміла, що сумує за батьківщиною, не хоче зустрічати старість на чужині, тому вирішила повернутися. Жінка з нетерпінням чекала, коли можна буде повернутися додому, але от дітям така ідея взагалі не сподобалася:

 – Мамо, вам ще зарано приїжджати, нам ще ремонт потрібно доробити, – сказав здивованим тоном молодший син Максим. Старший також не демонстрував щастя з цього приводу: 

– Мамо, не можна лише за себе думати, а як я з дружино без вашої допомоги кредит буду сплачувати? Тут же зарплати геть не такі, як за кордоном.

Поїхала вперше в Італію жінка ще десять років тому, коли не стало її чоловіка. Спершу думала, що на два роки, заробити дітям на весілля, а там вже й онука народилася, а потім вже діти окреме житло захотіли. Її старший син Степан пішов в зяті, а там в одному домі декілька поколінь проживає:  Степан з дружиною, свати і бабуся з дідусем.

Молодший також одружився, але невістку привів додому. Він завжди був хитрим, тому мамі підкинув ідею, щоб та їхала за кордон заробляти. Всі документи їй зробив, організував поїздку. Так і поїхала, пересилала кошти, зароблені важкою працею. Доглядала Стефанія літніх італійців, а Максиму казала робити ремонт вдома, щоб вона мала куди повернутися. Так молодший і вкладам мамині зароблені гроші в дім, а Степан взяв собі квартиру під виплату. 

От вже декілька місяців не має Стефанія повноцінної роботи, тому вирішила повертатися. Сини вже дорослі, мали б самі справитися, до того ж вона вже багато в чому їм допомогла. Якраз наступала визначна дата – Стефанія мала б святкувати власне шістдесятиріччя. Такий ювілей хочеться зустріти в теплому родинному колі, з дітьми та онуками.  От вирішила сповістити про свої плани синам: 

– Максим, чекайте, скоро буду. Хочу зробити собі день народження. Можливо, що залишуся вдома назавжди.

Відповідь її просто вразила: 

– Мамо, вам ще зарано приїжджати, нам ще ремонт потрібно доробити, – сказав молодший.

Старший з невісткою також не хотів бачити маму: 

– Мамо, не можна лише за себе думати, а як я з дружино без вашої допомоги кредит буду сплачувати? Тут же зарплати геть не такі, як за кордоном.

Сумує Стефанія, адже вона стільки свого життя присвятила дітям, а зараз стала для них абсолютно не потрібною. Сини потребують маму лише через гроші. Так і залишилася святкувати день народження в Італії, разом з подругами. Сини телефонували, розповідали, що дуже вдячні мамі за допомогу, казали, як її люблять. Але чого варті ці слова, якщо на діях все по-іншому. 

Що Ви думаєте з цього приводу?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: