Бабусина мудрість: “Чому не можна карати дітей”

Я завжди була дуже незграбною дитиною, а мама часто мене карала за будь-які помилки. Робила я їх не спеціально, просто так виходило. Часто, коли нервуєшся, все виходить з-під контролю. Так було й зі мною.

Одного разу, мою маму змусили їхати до колеги та вітати її з днем народження. Вона вже давно вийшла на пенсію, проте на заводі її цінували й вітали з усіма святами. Оскільки мене не було з ким залишити, я пішла з нею. На порозі нас зустріла старенька, проте доглянута жінка з гарною зачіскою.

Їй надзвичайно сильно сподобалося привітання мами й вона вирішила напоїти нас чаєм. У неї в серванті стояв дуже гарний сервіз з квіточками. Ці чашки вона діставала доволі рідко, лише на свята. І як ви вже, мабуть, здогадались одну з них я розбила. Випадково.

Я знала, що мені доведеться вислуховувати крики та образи від матері, проте стримати сліз не змогла. Мама діяла за старою схемою й у цей момент, бабуся підійшла до неї, взяла за плече та сказала:

– Чого ти на неї кричиш? За те, що вона розбила одну чашку з шести? До мене максимум 2 подружки приходить, а решта так і стоїть в серванті. Скажи мені, вартий цей шматок розмальованої глини сліз твоєї доньки? Не думаю. 

Мамі стало ніяково, а бабуся продовжила:

– А якби ти чашку розбила, я мала б на тебе кричати? 

Після цього, бабуся дістала нову чашку, заварила чай та запросила нас до столу. А коли ми йшли додому, вона загорнула у газету блюдце, яке йшло у комплекті з чашкою та віддала його мені.

З того часу минуло вже багато років, а блюдце досі стоїть у мене вдома на поличці. Коли мої діти бешкетують, я дивлюсь на нього й на душі одразу стає спокійніше.  

Ви часто кричите на своїх дітей?

Julia
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: